Відомі люди нашого села

Митрополит Василь Федак (* 1 листопада 1909, село Кадубівці на Буковині, нині Заставнівського району Чернівецької області — † 10 січня 2005, Вінніпег) — український православний церковний діяч у Канаді. Від 1985 року — митрополит Василій.

Родина Василя Федака прибула до Канади у травні 1912 року та поселилася в провінції Саскачеван, де й майбутній ієрарх здобув початкову та педагогічну освіту. До 1941 року Василь Федак працював учителем у сільських школах у провінції Саскачеван, де проживало чимало українців.

Від 1941 року Федак навчався в духовній семінарії, восени 1944 року його висвячено на диякона та священика. Роками служив парафіяльним священиком у провінціях Манітоба та Онтаріо. Від 1951 року отець Василь був настоятелем соборної парафії святого Володимира в Гамільтоні, де прослужив 29 років. 1976 року померла його дружина Параскевія, з якою одружений від 1932 року.

1978 року на Надзвичайному Соборі Української греко-православної церкви в Канаді (УГПЦК) його обрано єпископом; архієрейська хіротонія відбулася 16 липня 1978 року у місті Вінніпег Перше назначення Владики Василія: єпископ Саскатунського та вікарій Центральної єпархії; від 1983 року — архієпископ Торонтський та Східної єпархії.

15 липня 1985 року, по смерті попереднього первоієрарха УГПЦК митрополита Андрея (Метюка), архієпископа Василія на XVII Соборі УГПЦК обрано первоієрархом Української греко-православної церкви в Канаді: митрополитом Вінніпегу та всієї Канади.

Під проводом митрополита Василія Українська православна церква в Канаді нормалізувала своє становище в православному світі: 1 квітня 1990 року увійшла в юрисдикцію Константинопольського патріарха та знайшлася в повному євхаристійному єднанні зі вселенським православ'ям. Митрополит докладав багато зусиль для єднання українських православних церков — за його ініціативою у 1995 році створено постійну конференцію українських православних єпископів поза межами України.

1993 року митрополит Василій відвідав Україну.

Наступником митрополита Василія 25 липня 2005 року став Митрополит Іван.

Євгеньєва Марія Василівна (21 лютого 1959, с. Кадубівці Заставнівського району Чернівецької області) — український музикант, педагог, публіцист. Голова Тернопільського обласного осередку Національної спілки кобзарів України (від 2002).

Як керівник тріо бандуристок — лауреат фестивалю дитячої духовної пісні «О Мати Божа, о райський цвіте», міжнародного фестивалю козацької пісні «Байда» (Тернопіль, 2003); грамота всеукраїнського фестивалю кобзарського мистецтва «Під срібний дзвін бандур» (м. Миколаїв, 2003); почесні грамоти 12-го міжнародного фестивалю української культури «Свято над Ославою» в с. Мокре, 4-го фольклорного фестивалю-ярмарку в м. Бжозов, Свята української культури в с. Калників; усі — Польща, 2003.

Закінчила Чернівецьке музичне училище (1979), Львівську консерваторію (1984, нині музична академія). Працює викладачем кафедри інструментальної музики ТНПУ (від 1985).

Володи́мир Іларіо́нович Михайло́вський (*13 лютого 1939, Кадубівці) — поет, прозаїк, публіцист. Заслужений журналіст України.

Головний редактор газети «Буковина».

Народився 13 лютого 1939 року в с. Кадубівці Заставнівського району Чернівецької області.

Закінчив філологічний факультет Чернівецького державного університету.

Член Національної спілки письменників України, лауреат Премії імені І. Франка, обласних літературних премій імені С. Воробкевича, Д. Загула та імені І. Бажанського.

За книгу «Між страхом і любов'ю», яка друкувалася у видавничому домі «Букрек», Володимиру Іларіоновичу Михайловському присвоєно премію імені Івана Франка.

Книжки

«…І перемогли смерть»

«Син Уралу і Карпат»

«Хліб — наша доля»

«Крутизна»

«Мертвих назад не носять»

«Черлені міти»

Настасія Марусик-Жмендак

Настасія Жмендак народилася на Буковині у мальовничому селі Кадубівці Заставнівського району в родині, де зберігаються і свято шануються народні звичаї та традиції. Вишивала від маленької дівчинки, після закінчення Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, цілковито присвятила весь свій вільний від роботи час, улюбленій справі - вишиванню. Бабусина скриня була найцікавішим предметом у хаті, де зберігалися рушники, перемітки, горбатки, обруси, буковинські сорочки... - "Усі дівчата і жінки в селі вишивали, створювали щось своє, відшивали від сусідів і так у кожній хаті була своя скриня", - розповідала мисткиня.

Настине зацікавлення вишивкою переросло в етнографічні мандрівки та допомагало набратися відваги просити краян відкрити скрині для людей. Від села до села, від хати до хати заходила кароока буковинка з одним і тим самим запитанням - а чи зберігаєте свій весільний одяг, чи маєте прабабусині сорочки? Серце краялося, коли споглядала на старовинну плахту, кинену на ганку замість хідника, чи розшиту колись серветку, яка стала ганчіркою. Старий світ ужиткових речей не вживався з молодим, і деякі "скривджені" недбалістю правнуків речі вдавалося Насті придбати.

Вишивки виконувалися переважно на домотканому полотні, а також на тканинах мануфактурного виготовлення ручно-пряденими лляними, шерстяними та фабричними нитками. Збережені зразки, вмережені мисткинею у панно, здебільшого є фрагментами частин сорочок (манжети, комірці, наплічники, підопліччя, подолки, пазухи). Сорочку у народному світосприйнятті розглядали, як двійника людини, що її носила, тому здавна оздоблювали магічними обереговими символами-знаками, використовуючи багатство різноманітних вишивальних технік. Тож на виставці у музеї побачите найархаїчніші форми занизування, настилування, низинки, взірці, які гармонійно поєднують кілька видів техніки: лічильну гладь, ретязь, пухлики, вирізування, мережка, хрестик, строчку тощо.

Доводилося під час своїх експедицій Настасії Жмендак бачити речі, які шанувалися в родинах, як реліквії, ставали хатніми музейними скарбами. Засмучувало мисткиню і те, що часто сучасні вишивальниці, які у своїй більшості продають свої роботи на базарах, не звертають увагу на традиційність, а використовують дешеві, технічно слабкі техніки вишивання, а гама кольорів добирається відповідно до наявних під руками ниток.

Щоби поділитися дивом буковинських візерунків, Настасія Жмендак взялася до важкої праці. Три роки, день у день, працюючи на нелегкій роботі у Мілуокі, що у сусідньому штаті Вісконсин, де проживає сьогодні, знаходила час перемальовувати на міліметровий папір узори старовинних зразків вишивки.

Приємно повідомити про те, що Настасія Марусик-Жмендак є автором книжки "Барви Буковини", яка побачила світ у видавництві "Народні Джерела" у Чернівцях восени 2006 року. Авторка зосередила свою дослідницьку увагу на окремому регіоні України - Буковині. Ця праця збагачує науковий банк джерел з питань етнічної культури українців. До книги «Барви Буковини» ввійшли 600 зразків буковинських орнаментів вишивки, ткацтва і килимарства.

Метою її книжки було прагнення увінчати працю сотень буковинських жінок, щирих Берегинь усього сущого на Землі, які залишили нам зразки високохудожнього ремесла. У книжці представлені узори з жіночих сорочок, а також узори окремих фрагментів чоловічого та жіночого одягу, що знаходяться у власній колекції вишивальниці. Перемальовування проводилося мисткинею обережно, аби не порушити орнаментальної цілісності композиції. До кожного зразка вишивки додається пояснення якими нитками вишивати, які кольори добирати за системою ДМС. Є тут детально описано одну з основних технік змережування "цирки", яка присутня у буковинських сорочках. Столітні сорочки буковинського краю зберігаються у фондах Українського Національного музею. Їх вивчила та описала мисткиня, працюючи над книжкою. Тож жіночі сорочки, вишивані наприкінці ХІХ століття у селах Кадубівці та Добринівці Заставнівського району ввійшли до книжки, як обереги пам'яті, збережені поколінням українців, які на початку ХХ століття іммігрували до Америки.

Усім нам подобаються барвисті, вишиті квітковим орнаментом, за допомогою техніки бісеру, буковинські сорочки. У своїй праці мисткиня оповідає про те, що у середині ХІХ століття вишивальниці Буковини почали поєднувати бісерне оздоблення окремих елементів на тлі вишивки. Кіцманський, Заставнівський, Глибоцький райони стали регіонами поширення суцільного вишивання бісером. Назагал джерелами надходження орнаментів до колекції Настасії Марусик-Жмендак стали Вижницький, Глибоцький, Заставнівський, Кіцманський, Кельменецький, Новоселицький, Путильський, Сторожинецький та Хотинський райони Чернівецької області.